МАСЛЯНА

У 2016 році святкування Масляної припадає на тиждень з 7 по 13 березня. 

Так уже повелося, що сучасне покоління краще знає звичаї сусідніх народів, аніж свої.

Скажімо, впродовж останніх десятиліть у Києві та інших містах України широко відзначали і пропагували Масляну з млинцями — так звані «Проводи російської зими». 

Але жоден з організаторів ні разу не обмовився слівцем про українську Масляну, наче такої ніколи й не існувало. Між тим, наші пращури віддавна відзначали це дійство, що мало виразно національний характер.

В Україні останній тиждень м'ясниць, як я уже казав, носив кілька назв — Масляна, Сиропусний тиждень, Пущення, Загальниця, тощо. 

Структурно він ділиться на три основні частини: зустрічний «переломний» понеділок, «широкий» четвер та «прощальна», чи «шуткова», неділя. Кожна з них мала свою обрядову специфіку.

Основною обрядовою стравою Масляної (Масниці, Масляниці) були вареники з сиром, які вживалися з маслом чи сметаною. 

Виготовляли також гречані млинці, заправлені смальцем. Ними частували протягом усього тижня. 

Досить популярними серед селян були сколотини од масла. «Нехай буде,— казали в таких випадках,— і маслянка, аби щоранку!» 

Загалом Масляна вважалася жіночим святом, хоч участь у ньому могли брати й чоловіки. Але вони мусили за це відборговувати грішми чи горілкою.

У цей час широко практикувалися й погостини. Жінки, зібравшись у гурти, йшли в понеділок до корчми і відзначали «початок Масної». 

У вівторок жінки знову сходились до шинку, вчиняли всілякі забави і сценки.

Середу на м'ясопусному тижні називали «зноби-баби». Якихось обрядодій, пов'язаних з цим днем, не збереглося. 

Одначе в переломний чи широкий четвер жінки, зібравшись у товариство, піднімали тости за те, «щоб телята водились» і намагалися в цей день не прясти, «аби масло не згіркло».

По своєму цікаво святкували й п'ятницю. Як стверджує О. Воропай, віддавна в Україні у цей день зять мав почастувати тещу. 

Щоправда, якщо хлопець оженився в осени, то годилося привести до себе жінчину матір на другий день Різдва — це за умови, що теща була чемною й шанованою. Коли ж вона була сварливою і непривітною,— третього дня. 
Натомість, якщо весілля справляли в різдвяні м'ясниці, тоді запросини припадали на масляну п'ятницю. 

Гарно спорядивши повоз, зять з великими почестями саджав тещу в сани, запросивши й інших членів її родини, й гордо віз селом. 

Якщо ж він мав «на неї зуба», то вибирав баюри, щоб сани перевернулися..

За святковим столом він виголошував різноманітні побажання, переважно жартівливого характеру:
— Пийте, люди, по повній чарці, щоб у моєї тещі горло не пересихало! — натякаючи на те, що вона занадто сварлива.

Але найцікавіше відзначали останній день Масляної — Сиропусну неділю, Чорну неділю, Масне пущення. У різних регіонах були свої обряди й дійства. 

Ось як це відбувалося колись на Бойківщині. Відомий дослідник цього краю Г. Дем'ян 1979 року зафіксував у селі Довгому Дрогобицького району на Львівщині такий спогад:
«Люде бавлятся, всьо п'ют, гостятся, бо завтра вже піст, вже не можна. Той піст, Великий піст буде тривати сім неділь. На сему неділю Великдень. Вже тоді всьо, піст кінчається. А на пущення забави роб'ят, що вже тоти всі ся сходять там, сусіди й роблят гостину. Вимивают завтра всю посуду від того масного: вже піст буде. Вже будут варити киселицю. Вже будут варити біб, оливки з фасолев, хто має, а хто не має, то грушки з фасолев та яблука. Пісне будут варити всьо».

На Полтавщині, як засвідчує М. Маркевич, у неділю сусіди й родичі обходили одне одного й просили прощення за образи. Вважалося, що саме в цей день має відбутися страшний суд, а тому годилося «помиритися з тими, хто на цьому світі». Особливо богомільні люди не виходили на вулицю, не вживали горілки і пригадували скільки ними зароблено гріхів протягом життя. 

На Слобідській Україні чоловіки не лягали спати з дружинами, «щоб вовк поросят не з'їв».

Відтак, завітавши зранку до сусіда чи родича, пропонували таку мирову:
— Прости мені! — низько вклонившись, звертався сусід до сусіда.
— Бог простить,— відказував господар чи господиня.
— І вдруге прости!
— Бог простить...
— У втретє прости!
— Бог простить!

Після цих діалогів, які не розповсюджувалися лише на дітей, люди цілувалися, а якщо й ні, то все ж вважали, що заподіяна перед цим кривда втрачала гріхотворну суть. 

У такий спосіб народна звичаєва структура сприяла полагодженню різноманітних конфліктів між людьми, як кажуть зараз, розряджала стресогенну атмосферу, котра в повсякденному житті не була рідкістю. Недарма мудре народне прислів'я стверджувало: «Не вічно ж носити камінь за пазухою».

Я вже згадував, що протягом Масляної люди вживали переважно вареники з сиром. Та це обрядове їство було особливо пошанованим у неділю, а тому казали: «Вареники доведуть, що й хліба не дадуть». 

Ввечері ж влаштовували цікавий обряд «полоскання зубів». З цього приводу Брокгауз і Ефрон до свого знаменитого енциклопедичного словника ввели цікаве пояснення: 
«У Малоросії Масляна закінчується полосканням зубів тому, що існує повір'я, буцімто чорти щоночі потрохи можуть витягати сир, котрий залишився між зубами, доки самі усього не витягнуть із зубами...»

У кожному регіоні обряд цей мав свої відмінності. Наведу найбільш поширені. У неділю ввечері, коли вже закінчувалось пущення, годилося вичистити із зубів залишки сиру. Якщо його зав'язати в ганчірочку і носити під правою пахвою до Великодньої всенощної, то, як вважають літні люди, можна побачити в церкві всіх сільських відьом.

В іншому варіанті стверджується: для того, щоб узріти відьму чи домовика, необхідно у неділю ввечері виколупати з останнього вареника сир, покласти його в ганчірку й цілу ніч тримати в роті, а в Жилавий понеділок однести до церкви. При цьому «провидець» мусить стояти під час відправи на одному місці й не ворушитися. Після відправи, вже вдома сховати вузлик в гаманець з грішми й зберігати до Великодня. На всеношній, як переспівають «Христос воскрес...», неодмінно підійде котрась із жінок — вважайте, що вона і є відьмачкою...

Нарешті приходили розваги й до дівчат. Притримані від понеділка «ніжкові заговини» —кісточки від холодцю,— виносили на вулицю й кидали від порога до воріт. Якщо хрустець долітав, то дівчина буде здоровою протягом року, а коли перелітав через ворота — неодмінно вийде заміж. 

Крім того, селяни і в цей день традиційно прогнозували погоду. Вважалося:
Яка Сиропусна неділя, такий і Великдень.
Якщо сонце сходить вранці, то й ранньою видасться весна...

За різноманітними забавами та обрядами й завершувався останній день м'ясниць. Люди готувалися до найдовшого і, як уже мовилося, найсуворішого з усіх попередніх — Великого посту, а тому казали: «Масляна, Масляна, яка ти мала,— якби ж тебе сім неділь, а посту одна». Та що поробиш, коли, як стверджує інший крилатий афоризм: «Не завжди котові Масляна».