«ВІД СЕРЦЯ УКРАЇНИ ДО СЕРЦЯ ДИТИНИ» 2 частина

«ВІД СЕРЦЯ УКРАЇНИ ДО СЕРЦЯ ДИТИНИ» 1 частина

МАСЛЯНА

У 2016 році святкування Масляної припадає на тиждень з 7 по 13 березня. 

Так уже повелося, що сучасне покоління краще знає звичаї сусідніх народів, аніж свої.

Скажімо, впродовж останніх десятиліть у Києві та інших містах України широко відзначали і пропагували Масляну з млинцями — так звані «Проводи російської зими». 

Але жоден з організаторів ні разу не обмовився слівцем про українську Масляну, наче такої ніколи й не існувало. Між тим, наші пращури віддавна відзначали це дійство, що мало виразно національний характер.

В Україні останній тиждень м'ясниць, як я уже казав, носив кілька назв — Масляна, Сиропусний тиждень, Пущення, Загальниця, тощо. 

Структурно він ділиться на три основні частини: зустрічний «переломний» понеділок, «широкий» четвер та «прощальна», чи «шуткова», неділя. Кожна з них мала свою обрядову специфіку.

Основною обрядовою стравою Масляної (Масниці, Масляниці) були вареники з сиром, які вживалися з маслом чи сметаною. 

Виготовляли також гречані млинці, заправлені смальцем. Ними частували протягом усього тижня. 

Досить популярними серед селян були сколотини од масла. «Нехай буде,— казали в таких випадках,— і маслянка, аби щоранку!» 

Загалом Масляна вважалася жіночим святом, хоч участь у ньому могли брати й чоловіки. Але вони мусили за це відборговувати грішми чи горілкою.

У цей час широко практикувалися й погостини. Жінки, зібравшись у гурти, йшли в понеділок до корчми і відзначали «початок Масної». 

У вівторок жінки знову сходились до шинку, вчиняли всілякі забави і сценки.

Середу на м'ясопусному тижні називали «зноби-баби». Якихось обрядодій, пов'язаних з цим днем, не збереглося. 

Одначе в переломний чи широкий четвер жінки, зібравшись у товариство, піднімали тости за те, «щоб телята водились» і намагалися в цей день не прясти, «аби масло не згіркло».

По своєму цікаво святкували й п'ятницю. Як стверджує О. Воропай, віддавна в Україні у цей день зять мав почастувати тещу. 

Щоправда, якщо хлопець оженився в осени, то годилося привести до себе жінчину матір на другий день Різдва — це за умови, що теща була чемною й шанованою. Коли ж вона була сварливою і непривітною,— третього дня. 
Натомість, якщо весілля справляли в різдвяні м'ясниці, тоді запросини припадали на масляну п'ятницю. 

Гарно спорядивши повоз, зять з великими почестями саджав тещу в сани, запросивши й інших членів її родини, й гордо віз селом. 

Якщо ж він мав «на неї зуба», то вибирав баюри, щоб сани перевернулися..

За святковим столом він виголошував різноманітні побажання, переважно жартівливого характеру:
— Пийте, люди, по повній чарці, щоб у моєї тещі горло не пересихало! — натякаючи на те, що вона занадто сварлива.

Але найцікавіше відзначали останній день Масляної — Сиропусну неділю, Чорну неділю, Масне пущення. У різних регіонах були свої обряди й дійства. 

Ось як це відбувалося колись на Бойківщині. Відомий дослідник цього краю Г. Дем'ян 1979 року зафіксував у селі Довгому Дрогобицького району на Львівщині такий спогад:
«Люде бавлятся, всьо п'ют, гостятся, бо завтра вже піст, вже не можна. Той піст, Великий піст буде тривати сім неділь. На сему неділю Великдень. Вже тоді всьо, піст кінчається. А на пущення забави роб'ят, що вже тоти всі ся сходять там, сусіди й роблят гостину. Вимивают завтра всю посуду від того масного: вже піст буде. Вже будут варити киселицю. Вже будут варити біб, оливки з фасолев, хто має, а хто не має, то грушки з фасолев та яблука. Пісне будут варити всьо».

На Полтавщині, як засвідчує М. Маркевич, у неділю сусіди й родичі обходили одне одного й просили прощення за образи. Вважалося, що саме в цей день має відбутися страшний суд, а тому годилося «помиритися з тими, хто на цьому світі». Особливо богомільні люди не виходили на вулицю, не вживали горілки і пригадували скільки ними зароблено гріхів протягом життя. 

На Слобідській Україні чоловіки не лягали спати з дружинами, «щоб вовк поросят не з'їв».

Відтак, завітавши зранку до сусіда чи родича, пропонували таку мирову:
— Прости мені! — низько вклонившись, звертався сусід до сусіда.
— Бог простить,— відказував господар чи господиня.
— І вдруге прости!
— Бог простить...
— У втретє прости!
— Бог простить!

Після цих діалогів, які не розповсюджувалися лише на дітей, люди цілувалися, а якщо й ні, то все ж вважали, що заподіяна перед цим кривда втрачала гріхотворну суть. 

У такий спосіб народна звичаєва структура сприяла полагодженню різноманітних конфліктів між людьми, як кажуть зараз, розряджала стресогенну атмосферу, котра в повсякденному житті не була рідкістю. Недарма мудре народне прислів'я стверджувало: «Не вічно ж носити камінь за пазухою».

Я вже згадував, що протягом Масляної люди вживали переважно вареники з сиром. Та це обрядове їство було особливо пошанованим у неділю, а тому казали: «Вареники доведуть, що й хліба не дадуть». 

Ввечері ж влаштовували цікавий обряд «полоскання зубів». З цього приводу Брокгауз і Ефрон до свого знаменитого енциклопедичного словника ввели цікаве пояснення: 
«У Малоросії Масляна закінчується полосканням зубів тому, що існує повір'я, буцімто чорти щоночі потрохи можуть витягати сир, котрий залишився між зубами, доки самі усього не витягнуть із зубами...»

У кожному регіоні обряд цей мав свої відмінності. Наведу найбільш поширені. У неділю ввечері, коли вже закінчувалось пущення, годилося вичистити із зубів залишки сиру. Якщо його зав'язати в ганчірочку і носити під правою пахвою до Великодньої всенощної, то, як вважають літні люди, можна побачити в церкві всіх сільських відьом.

В іншому варіанті стверджується: для того, щоб узріти відьму чи домовика, необхідно у неділю ввечері виколупати з останнього вареника сир, покласти його в ганчірку й цілу ніч тримати в роті, а в Жилавий понеділок однести до церкви. При цьому «провидець» мусить стояти під час відправи на одному місці й не ворушитися. Після відправи, вже вдома сховати вузлик в гаманець з грішми й зберігати до Великодня. На всеношній, як переспівають «Христос воскрес...», неодмінно підійде котрась із жінок — вважайте, що вона і є відьмачкою...

Нарешті приходили розваги й до дівчат. Притримані від понеділка «ніжкові заговини» —кісточки від холодцю,— виносили на вулицю й кидали від порога до воріт. Якщо хрустець долітав, то дівчина буде здоровою протягом року, а коли перелітав через ворота — неодмінно вийде заміж. 

Крім того, селяни і в цей день традиційно прогнозували погоду. Вважалося:
Яка Сиропусна неділя, такий і Великдень.
Якщо сонце сходить вранці, то й ранньою видасться весна...

За різноманітними забавами та обрядами й завершувався останній день м'ясниць. Люди готувалися до найдовшого і, як уже мовилося, найсуворішого з усіх попередніх — Великого посту, а тому казали: «Масляна, Масляна, яка ти мала,— якби ж тебе сім неділь, а посту одна». Та що поробиш, коли, як стверджує інший крилатий афоризм: «Не завжди котові Масляна».

В Октябрьском районе наградили лучших учеников.

Серед нагороджених дітей учень нашої школи 

Кирило Колосарь.

Нова програма з інформатики 5-9 класи. Всім до ознайомлення.

На сайті Міністерства освіти і науки України з'явилися нові програми, у тому числі з інформатики для 5-9 класів для тих, хто вивчав інформатику у 2-4 класах.

У новій програмі багато передбачених сюрпризів. Наприклад, у 5, 6 та 7 класах присутні 12 годин  з теми "Алгоритми та програми" (програмування), у 8 класі цій темі присвячено 24 години, а у 9му - 18 годин.

Тому, напевно, всім вчителям інформатики прийдеться згадати навички програмування хоча б у звичайних Basic та Pascal. Програма регламентує роботу учнів у навчальному середовищі програмування та у середовищі розроблення програм.

Ознайомитися з програмою та завантажити її можна за посиланням
 mon.gov.ua/content/informatika-(5-9)-dlya-uchniv-yaki-vivchali-v-2-4.docx

Міжнародний день рідної мови.

Тарас Шевченко "Думка" (натисніть для прослуховування)

Наше спілкування між собою зрозумілою нам мовою в переважній більшості випадків має для нас величезне значення. Мова та її нарічча стають не просто засобом комунікації, але й відкривають для нас дуже широкі можливості. Людина так звикає до рідної мови, що вона стає невід’ємною частиною її власної особистості. Так створена людина, що рідною зазвичай стає найбільш близька до неї та її душі мова.

Колись ми всі говорили однією мовою. Розуміли один одного і нам не був потрібен хороший фахівець - перекладач. Згідно з Біблійними текстами (Буття, глава 11) поділ мов відбувся в регіоні, який був названий Вавилон. Не заглиблюючись у причини цього явища скажемо, що зараз на нашій планеті за оцінками фахівців всесвітньої організації ЮНЕСКО налічується близько 6-ти тисяч мов, причому половина з них перебуває під прямою загрозою зникнення. Добре це чи погано - не можна сказати напевно, проте абсолютно точно можна стверджувати, що окрема, самостійна мова - це своєрідний носій цілком певних традицій та культурної спадщини, що в свою чергу вказує на конкретну цінність, яку вона може представляти хоча б з точки зору історичної аналітики.

У 1999-му році, за даними проекту DilovaMova.com, на 30-й сесії Генеральної конференції Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, було прийнято рішення заснувати Міжнародний день рідної мови. Датою щорічного свята вибрано 21-е лютого. Це всесвітне свято було засноване з метою сприяння багатому культурному та мовному різноманіттю. Збереження багатомовності дає можливість зберегти не тільки унікальний погляд на нашу тисячолітню історію і культуру, але й виробити найбільш широкі підходи у сфері взаєморозуміння і людяності, які все ще продовжують зберігати в собі ряд проблем, вирішення яких видається складним завданням.

Зроблені кроки по збереженню і поширенню рідних мов на практиці показали, що це активно служить зміцненню солідарності і терпимості, розширенню взаєморозуміння і діалогу, що особливо цінно для нас і нашої власної, сучасної культури і традицій.